Полонина Руна: зелена енергетика чи ціна, яку Карпати заплатять за вітряки

На одному з найбільших високогірних плато українських Карпат будують вітрову електростанцію потужністю 156 МВт. Її прихильники говорять про енергетичну незалежність, децентралізацію генерації та потреби країни, що живе під постійними російськими атаками. Природоохоронці натомість попереджають про дороги, фундаменти, лінії електропередачі та зміну високогірного ландшафту. Медіа Кит розбирався, що відбувається на полонині Руна і чому ця історія значно більша за суперечку навколо кількох десятків вітряків.

Фото з мережі інтернет

Полонина Руна, яку також називають Рівною, — один із найбільших полонинських масивів Закарпаття. Вона розташована в Ужгородському районі, у західній частині Полонинського хребта.  Найвища точка масиву сягає близько 1480 метрів. Але Руна відрізняється від звичного образу карпатської вершини. Тут немає вузького гострого гребеня. Верхня частина гори — величезне відкрите високогірне плато. Саме ця особливість, яка робить Руну впізнаваною, одночасно зробила її привабливою для вітроенергетики.

Сьогодні на полонині реалізують один із найбільш дискусійних енергетичних проєктів українських Карпат — ВЕС «Полонина Руна». І суперечка навколо неї ставить складне питання: де проходить межа між розвитком відновлюваної енергетики та збереженням територій, які після будівництва вже неможливо повернути до попереднього стану?

Гора, яку вже змінювала людина

Називати Руну абсолютно недоторканою територією було б неправильно. Ще за радянських часів на полонині працював військовий об’єкт із радіолокаційною станцією дальнього спостереження. До вершини проклали бетонну дорогу, а на плато з’явилася військова інфраструктура. Після розпаду СРСР об’єкт утратив своє значення. Сьогодні від нього залишилися переважно руїни, які стали частиною пейзажу Руни.

Прихильники господарського освоєння полонини можуть аргументувати, що людина вже давно втрутилася в цей ландшафт і Руна не є територією, де ніколи не існувало доріг чи великих споруд. Природоохоронці відповідають інакше: стара військова інфраструктура не означає, що високогірне плато може без обмежень прийняти нове масштабне промислове будівництво. Адже сучасна ВЕС — це не лише вітрові турбіни. Це фундаменти, дороги для великогабаритної техніки, монтажні майданчики, кабельні мережі, підстанції та лінії електропередачі.

156 мегаватів на вершині Карпат

Проєкт ВЕС «Полонина Руна» реалізують на території Тур’є-Реметівської громади Закарпатської області. Після завершення її заявлена потужність має становити 156 МВт. Для України, енергетична система якої протягом років повномасштабної війни залишається однією з головних цілей російських атак, аргумент на користь нової генерації є очевидним. Росія систематично атакує електростанції, підстанції та мережі. За цих умов децентралізована генерація, зокрема відновлювана, розглядається не лише як кліматична політика, а й як елемент енергетичної стійкості. Вітер не потрібно імпортувати. Вітровій електростанції не потрібне паливо. А розосереджена генерація потенційно робить енергетичну систему менш залежною від кількох великих об’єктів. Проте питання, яке ставлять опоненти проєкту, полягає не стільки в тому, чи потрібна Україні вітрова енергетика, скільки в іншому:

де саме її варто будувати?

І чи повинні для цього використовуватися високогірні хребти Карпат?

Як почалася історія забудови Руни

Один із ключових моментів стався 23 травня 2024 року. Тур’є-Реметівська сільська рада затвердила детальний план території в урочищі Полонина Руна для реалізації проєкту вітрової електростанції. Це рішення стало предметом судового спору.

Міжнародна благодійна організація «Екологія — Право — Людина» оскаржила рішення громади, намагаючись домогтися скасування містобудівної документації. Однак суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляція залишила це рішення без змін. Згодом справа дійшла до Верховного Суду, але попередні рішення переглянуті не були. Тим часом проєкт перейшов із документів безпосередньо на полонину. У 2025 році на Руні з’явилася важка будівельна техніка та почалося спорудження фундаментів під майбутні вітроустановки.тСаме тоді конфлікт загострився.

Чи можна будувати фундамент, якщо ВЕС ще проходить екологічну оцінку

Одне з найцікавіших питань цієї історії — юридичне. Оцінка впливу на довкілля, або ОВД, має дозволити ще до реалізації великих проєктів визначити їхній можливий вплив на природу та встановити умови, за яких діяльність може здійснюватися. Але на Руні виникла дискусія навколо того, що саме вважати початком реалізації ВЕС. У 2025 році там уже споруджували фундаменти. Природоохоронці наполягали: фундамент не існує сам по собі. Його споруджують виключно для того, щоб потім установити на ньому вітрову турбіну. Тому розглядати фундамент окремо від усієї електростанції, на їхню думку, означає штучно розділяти один великий проєкт на менші частини. Інша позиція полягала в тому, що саме спорудження фундаментів може розглядатися як окремий будівельний процес.

Державна екологічна інспекція Закарпатської області у 2025 році дійшла висновку, що будівництво фундаментів під вітряки саме по собі не потребувало проходження процедури ОВД. Водночас монтаж вітроустановок висотою понад 50 метрів уже підпадає під вимоги оцінки впливу на довкілля. Так виникла ситуація, яка стала одним із головних символів конфлікту: майбутня ВЕС ще проходить екологічні процедури, а бетонні основи для її турбін уже з’являються на горі.

Кримінальне провадження

Будівельні роботи привернули увагу не лише екологів. 30 квітня 2025 року було відкрито кримінальне провадження, процесуальне керівництво в якому здійснювала Ужгородська окружна прокуратура. Воно стосувалося земельних робіт та спорудження фундаментів на полонині Руна. Сам факт кримінального провадження не означає доведеного порушення чи вини конкретних осіб. Однак він показує, наскільки далеко конфлікт навколо забудови полонини вийшов за межі звичайної громадської дискусії.

У 2026 році проєкт отримав позитивний висновок

У лютому 2026 року відбулася ключова для забудовника подія. Проєкт ВЕС отримав позитивний висновок за процедурою оцінки впливу на довкілля. Фактично це означало, що екологічна процедура не заблокувала реалізацію електростанції. Проте позитивний висновок ОВД не означає відсутності впливу на природу. Такі документи встановлюють екологічні умови, яких має дотримуватися компанія під час будівництва та експлуатації об’єкта. І суперечка продовжилася вже на іншому рівні.

«Екологія — Право — Людина» почала оскаржувати сам висновок ОВД. Одне з принципових питань — чи достатньо повно оцінений не лише вплив турбін, а сукупний вплив усієї необхідної для ВЕС інфраструктури.

Вітряк — це не лише вітряк

Коли ми бачимо фотографію вітрової електростанції, здається, що її основний вплив на ландшафт — сама висока біла турбіна. Насправді масштаб проєкту визначають не тільки турбіни. Щоб доставити на гірський хребет секції башт, генератори та величезні лопаті, потрібні дороги, здатні витримувати важкий і великогабаритний транспорт.

Потрібні майданчики для монтажу. Потрібні фундаменти. Необхідно прокладати кабелі. Потрібні підстанції. А вироблену електроенергію необхідно передати в загальну енергосистему. У випадку Руни окремим предметом дискусії стала лінія електропередачі довжиною близько 18 кілометрів. Саме тому природоохоронці говорять про необхідність оцінювати не окрему турбіну або бетонний фундамент, а весь комплекс змін.

Тобто поставити питання:

що станеться з горою після того, як на ній з’явиться вся інфраструктура, необхідна для роботи ВЕС?

Ґрунт, вода і дороги

Високогірні території особливо чутливі до зміни рельєфу. Прокладання дороги в горах відрізняється від будівництва дороги на рівнині. Тут втручання в схил може змінювати поверхневий стік води, прискорювати ерозію та створювати нові зони нестабільності ґрунту. Дослідження геоморфологів у районі Полонини Руни та сусідніх територій уже вказували на наявність ділянок із підвищеною ерозійною небезпекою. Це не означає автоматично, що будівництво ВЕС спричинить зсуви чи масштабну ерозію. Але означає, що питання доріг, водовідведення, переміщення ґрунтів та зміни схилів має бути одним із ключових у контролі за реалізацією проєкту. Особливо важливо знати не тільки площу безпосередньо під фундаментами.

Птахи та кажани

Ще один традиційний ризик великих ВЕС — вплив на літаючих тварин. Для птахів небезпеку можуть становити зіткнення з лопатями та зміни звичних маршрутів пересування. Для кажанів проблема складніша. Вони можуть гинути не лише від безпосереднього удару лопаті. Різка зміна тиску біля працюючої турбіни здатна спричиняти баротравму.

Саме тому для гірських ВЕС принципово важливими є повноцінні сезонні дослідження: які види мешкають на території, чи проходять тут міграційні маршрути, в які місяці та години активність тварин найбільша. Сучасні ВЕС можуть застосовувати режими тимчасового обмеження роботи турбін у періоди найбільшої активності кажанів. Тож важливе питання для Руни — не просто чи проводився моніторинг, а яким він був, скільки тривав і які практичні обмеження для роботи станції встановлені за його результатами.

А що зі Смарагдовою мережею?

Навколо Руни часто виникає ще одна плутанина. Безпосередньо територія, на якій планують ВЕС, за матеріалами судових справ не входить до затвердженої ділянки Смарагдової мережі. Проте ширший Полонинський хребет, частиною якого є Руна, пропонувався природоохоронцями до включення до мережі.

Це суттєва різниця. Тому говорити, що ВЕС просто «будують у Смарагдовій мережі», без уточнень було б некоректно. Але так само некоректно робити з цього висновок, що територія не має природоохоронної цінності. Поблизу розташовані заказники, зокрема Тур’є-Полянський та «Соколові скелі». У різні роки науковці й природоохоронці також пропонували створення регіонального ландшафтного парку «Полонина Руна». І тут знову виникає питання не адміністративної межі на карті, а впливу великої інфраструктури на ширшу екосистему.

Парадокс зеленої енергетики

Історія Руни складна саме тому, що тут немає простого протистояння «екологи проти забруднювачів». Вітрова енергетика сама є одним із ключових інструментів декарбонізації. Світ будує ВЕС, щоб скорочувати використання викопного палива та викиди парникових газів. Для України до цього додається ще один фактор — війна. Країні потрібна нова генерація. Потрібна розподілена енергетика. Потрібні джерела, які не залежать від постачання вугілля чи газу. Але зелений характер технології не робить будь-який конкретний проєкт автоматично безпечним для природи.

Сонячна електростанція теж займає землю. Гідроелектростанція змінює річку. Вітрова електростанція змінює ландшафт і створює ризики для певних видів тварин. Тому справжнє питання полягає не в тому, потрібна чи не потрібна Україні відновлювана енергетика. Питання — як розвивати її так, щоб боротьба з однією екологічною проблемою не створювала іншу.

Чи є альтернатива карпатським вершинам

Українські Карпати мають значний вітровий потенціал. Це означає, що після Руни можуть з’являтися інші проєкти. І кожен новий проєкт окремо може займати відносно невелику територію. Але природа не існує окремими земельними ділянками. Одна дорога створює доступ до території. Друга розділяє оселище. Третя ВЕС додає нову ЛЕП. Потім з’являється ще один енергетичний об’єкт. Саме тому в екології існує поняття кумулятивного впливу — наслідків, які виникають не від одного об’єкта, а від сукупності багатьох втручань. Для Карпат це може стати одним із головних питань наступних років.

Руна як прецедент

Полонина Руна може стати значно більшим прецедентом, ніж здається сьогодні.

Тому що рішення, які зараз ухвалюються на Закарпатті, фактично формують відповідь на питання: якими будуть правила розвитку відновлюваної енергетики в українських Карпатах.

Полонина Руна пережила різні епохи. Тут були пастухи й туристи. Радянські військові будували радіолокаційний об’єкт. Потім природа десятиліттями поступово забирала назад покинуту інфраструктуру. Тепер сюди прийшла нова епоха — відновлюваної енергетики. Можливо, через кілька років на горизонті Руни обертатимуться десятки величезних лопатей, виробляючи електроенергію для української енергосистеми. Але історія полонини вже сьогодні демонструє головний парадокс зеленого переходу. Недостатньо просто виробляти «зелену» електроенергію. Потрібно ще відповісти на питання, якою ціною вона стає зеленою. Бо вітряки можна демонтувати. Дороги можна перестати використовувати. Енергетичні технології через кілька десятиліть можна замінити новими. А високогірний ландшафт, ґрунти, вода та екосистеми відновлюються зовсім за іншими часовими законами. І саме тому історія Полонини Руни — це вже не тільки історія однієї ВЕС.