Зберегти спадщину українських Карпат: двухсотрічні ліси зникають, а вирубки маскують розвитком «зеленої» енергетики

Що стало точкою неповернення — моментом, коли ви вирішили, що петицію потрібно запускати саме зараз?

Петиція була подана зараз саме тому, що майже усі, хто міг зупинити нинішні загрози для Карпат, не спромоглися цього зробити. Ще у минулому році розпочалося активне зведення фундаментів під вітрові турбіни на полонині Руна. Тоді це стало гучним сигналом про те, що є загроза. І занепокоєння полягало саме в тому, що будівництво почалося до отримання висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД). Такі роботи не можуть розпочинатись без цього документу. Тож тоді громадськість передусім звернулась до ДЕІ (Держекоінспекція) із закликом провести позачергову перевірку. Із дуже тривалою затримкою ДЕІ провело перевірку, але не знайшло суттєвих порушень. При цьому будівництво вже було почате.

Навесні 2025 року здійснили рубку пралісу під дорогу на Боржаві (Шипітське лісництво) в межах проєкту ДП «Ліси України». Роботи планувалися і частково проводилися у кварталах Шипітського лісництва – там, де офіційно зафіксовані праліси та їх охоронні зони. Це незаконне втручання в природу, адже закон прямо забороняє будь-які рубки і будівництво доріг у пралісах і їх буферних зонах. Офіційного “вироку” або завершення у цій справі все ще немає.

У жовтні 2025 року відбулося виїзне засідання двох комітетів ВРУ, на якому був і голова ДІАМ (Державна інспекція архітектури і містобудування України), який з упевненістю заявляв, що самі вітряки потребують висновку з ОВД, а фундамент ні. Хоча згідно з будівельними нормами фундаменти є невід’ємною частиною будь-якої споруди.

На початку 2026 року Мінекономіки поновило призупинену раніше процедуру ОВД під будівництво вітряків на полонині Руна.

І незважаючи на аргументи екологів про те, що ця територія є дуже цінною з екологічної та культурної складової, сотні звернень до Мінекономіки від громадськості, депутатів ВРУ та інших лідерів думок, Міністерство надало позитивне рішення по цьому будівництву.

Хочеться згадати, що влітку 2025 року, профільне Міндовкілля було росформоване і об’єднане з Мінагрополітики та Мінекономіки. Це призвело до того, що щонайменше на півроку сфера роботи з охорони природи у Владі була майже заморожена.

Разом з тим, був інший гучний корупційно-екологічний скандал початку 2026 року навколо продажу земель на полонині Боржава (Закарпаття), у якому ключову роль відіграло АРМА (Агентство з розшуку та менеджменту активів). Йдеться про близько 460 га землі. Це була конфіскована земля у справі про розкрадання держкоштів часів Держінвестпроєкту. Землю продали приблизно за 89,5 млн грн, що суттєво нижче попередніх оцінок (раніше її виставляли за сотні мільйонів). З’явилися підозри, що це може бути схема повернення активу колишнім власникам через “своїх” осіб. Після скандалу, була проведена перевірка і АРМА відмовилась підписувати результати аукціону.

І ще, на тому ж виїзному засіданні комітетів ВРУ, забудовник полонини Руна представив амбітний проєкт із будівництва 130 вітряків на декількох високогірних хребтах Карпат. Це дуже занепокоїло громадськість, оскільки ці екосистеми мають високу екологічну цінність і часто охороняються.

З початку року фіксувався ряд випадків суцільної рубки лісу під високовольтні лінії електропередач, які вочевидь пов’язані із інфраструктурною розбудовою високогір’я.
Деякі лісничі філії проводили в минулому році обстеження перед проведенням рубок. За їхніми словами, червонокнижних видів рослин і оселищ рідкісних тварин там не було виявлено. При цьому екологи Української природоохоронної групи виїжджали на місце і знаходили там зникаючі види рослин. Безумовно, при наявності таких рослин вони не мали б отримати дозвіл на рубку.

Врешті, ми маємо ефект сніжної лавини. Занадто багато випадків пошкодження довкілля в короткий проміжок часу, відсутність реакції на це від Влади і грандіозні проєкти будівництва курортів, гірськолижних трас та енергетичних об’єктів.

Хоча альтернативні місця, з меншими ризиками для довкілля, для цих всіх проєктів є!

Які конкретні загрози для карпатських лісів ви вважаєте найбільш критичними сьогодні — і чому саме вони?

Загроз, на жаль, багато. Зокрема, рубки лісу (особливо під виглядом санітарних оздоровчих рубок), які по факту часто мають вигляд саме суцільних. Як згадував раніше, деякі рубки з порушенням відбувались саме на території пралісів. Такі випадки суттєво знижують біорізноманіття, створюють значний ризик появи зсувів ґрунту.

Друга загроза – малі ГЕС. Гірські річки — це дуже тендітні екосистеми, і вони відіграють ключову роль в житті гір. Малі гірські річки підтримують гідрологічний режим території, що забезпечує стабільне функціонування екосистеми Карпатського лісу (і не тільки лісу). ГЕС змінює швидкість течії і впливає на площу водозабору річок внизу, від яких залежать людські поселення. Окремо треба сказати, що зарегульовані річки, тим паче гірські, — це перешкода для міграції риби, зокрема червонокнижних видів, таких як лосось дунайський.

Третя загроза — розвиток мегакурортів. Питання багатогранне. З одного боку карпатський регіон отримує суттєві прибутки за рахунок туризму, але з іншого боку, розвиток великих курортів витісняє місцевих підприємців і становить велику конкуренцію. Також великі туристичні об’єкти створюють велике й концентроване антропогенне навантаження на навколишню природу.

Четверта загроза — джипінг. Незважаючи на заборону джипінгу на територіях природно-заповідного фонду, він все одно трапляється. І крім очевидного шумового забруднення і вплив на диких тварин в їх природному середовищі, джипінг призводить до розширення лісових стежок і доріг, пошкодження кореневої системи дерев, ущільнення грунту, і, на привеликий жаль, навіть до деградації високогірних стрімків та озер (були випадки катання на позашляховиках через гірські озера).

П’ята очевидна загроза — це розвиток енергетичних проєктів. Сьогодні дуже важливо мати сильну і децентралізовану енергосистему. Грінпіс, зокрема, підтримує і закликає до переходу на зелену енергетику — ВЕС і СЕС. Але коли такі проєкти загрожують рідкісним видам і дуже вразливим екосистемам, тоді це проблема. Ще у 2024 році, Грінпіс проводив дослідження по вітровому і сонячному потенціалу України. І ми встановили, що Карпати мають далеко не найвищий потенціал для ВДЕ.

У петиції йдеться про обмеження забудови в гірських районах. Де проходить межа між розвитком регіону і знищенням природи?

Межа проходить там, де розвиток перестає бути сталим і починає порушувати базові екосистемні функції території — водний режим, ґрунти, біорізноманіття і цілісність ландшафтів. Для Карпат це досить чітко визначено як наукою, так і правом: високогір’я (орієнтовно вище 1000 м), праліси, вододіли, заплави та інші чутливі території — це зони, де масштабна забудова і інфраструктура є неприйнятними. Натомість розвиток можливий і потрібен у менш вразливих зонах — у межах населених пунктів, на вже трансформованих територіях, із дотриманням просторового планування, оцінки впливу на довкілля та принципів сталого туризму. Іншими словами, розвиток — це коли ми підсилюємо економіку, не руйнуючи природну основу регіону, а знищення — коли проєкти незворотно руйнують екосистеми, від яких залежить вода, безпека і добробут місцевих громад.

Часто аргументують, що інфраструктурні проєкти (зокрема вітропарки) — це про енергетичну незалежність. Чому, на вашу думку, їх реалізація в Карпатах є проблемною?

Ми підтримуємо розвиток відновлюваної енергетики як такий, але ключове питання — не “чи будувати”, а “де саме будувати”. У Карпатах значна частина запланованих майданчиків — це високогір’я, вододіли, полонини та території з високою природною цінністю, які виконують критичні екосистемні функції: формують водні ресурси, стримують ерозію, зберігають біорізноманіття. Розміщення там вітропарків означає не лише встановлення турбін, а й будівництво доріг, прокладання мереж, масштабні земляні роботи, що призводить до фрагментації ландшафтів і незворотних змін.

Водночас в Україні є багато альтернативних локацій із значно меншим екологічним ризиком – порушені людською діяльністю землі або промислові території. Тому проблема не у вітроенергетиці як такій, а в тому, що найцінніші природні території не повинні ставати майданчиком для інфраструктурних проєктів, особливо коли існують менш чутливі альтернативи.

Ви пропонуєте заборону або обмеження вирубок. Як це може вплинути на місцеві громади, які економічно залежать від лісу?

Мова не про тотальну заборону, а про чітке розмежування: де рубки неприпустимі, а де вони можуть бути сталими. У пралісах, високогір’ї та інших чутливих зонах – це питання безпеки і водних ресурсів, тому там обмеження є виправданими. Натомість у господарських лісах лісокористування може і має залишатися, але за правилами сталого управління (вибіркові рубки, відновлення та прозорий облік деревини).

Для громад це означає не втрату доходів, а перехід від короткострокового виснаження до довгострокової економіки. Альтернативи вже існують: розвиток малого бізнесу, природоорієнтований туризм, робочі місця у сфері відновлення лісів і догляду за ними. Плюс, збережені ліси — це вода, захист від паводків і зсувів, тобто пряма економічна вигода для тих самих громад у перспективі на роки.

Тому підхід простий: захищаємо найцінніше без компромісів, а в інших лісах працюємо розумно і легально, щоб громади мали стабільний дохід не на 5–10 років, а на покоління вперед.

Які законодавчі зміни є ключовими для реального захисту Карпат, а не лише декларативних рішень?

Ключове завдання — перейти до чітких, застосовних норм із механізмами контролю і відповідальності. На практиці це може бути чітке зонування і “червоні лінії”. На рівні закону має бути прямо визначено території, де будь-яке масштабне будівництво заборонене: високогір’я (вище 1000 м), праліси та їх буферні зони, вододіли, заплави. Це прибирає можливість “тлумачень” на місцях.

Створення нових і розширення існуючих природоохоронних територій. Важливо не лише оголосити про створення, а й сприяти створенню системи управління, адміністрацій тощо.
Президент може зобов’язати Кабінет Міністрів України розробити та запровадити ефективні державні механізми (на виконання статті 50 Конституції України) для гарантування права громадян на безпечне довкілля під час підготовки та затвердження просторово-планувальної документації гірських територій.

Чи має Україна успішні приклади збереження природних територій, які можна масштабувати на Карпати?

Будь-який об’єкт ПЗФ, особливо вищої категорії (природні і біосферні заповідники, національні природні парки). Звісно, і на таких територіях можуть виникати проблеми із землекористувачами, або з’являтись загрози впливу сусідніх територій. Але все одно на територіях ПЗФ діє чіткий режим, і вони охороняються законодавством. До того ж, там все ще може розвиватись сталий туризм та наука.

 Якою ви бачите роль громадськості: чи достатньо підписати петицію, чи потрібні інші форми участі?

Петиція дає сигнал владі і суспільству, показує рівень громадської підтримки, але сама по собі, на жаль, не гарантує змін. Громадськість має активно включатися у процес. Не обмежуватися лише підписанням петицій, а брати участь у громадських слуханнях, контролювати рубки та забудову, фіксувати порушення, поширювати інформацію про вплив проєктів на природу і громади, звертатися до органів влади з пропозиціями та вимогами, а також підтримувати сталий туризм і місцеві ініціативи, щоб забезпечити реальний захист Карпат.

Бо громадськість і є народ України. Ми усі відповідаємо за збереження природи і не тільки Карпат.