Як біологиня з Одеси вимірює зміни клімату на краю світу

Антарктида — темна, холодна і водночас неймовірно жива. На острові Галіндез, де розташована українська станція «Академік Вернадський», щодня фіксують те, що завтра стане аргументами у світових кліматичних дискусіях. Біологиня 30-ї Української антарктичної експедиції Єлизавета Сафонова розповіла Медіа Киту, як виглядає життя і наука там, де здається, що життя немає — і чому ці дані важливі для кожного з нас.

Український «шпиль» у глобальній науці

Україна має в Антарктиці власну цілорічну станцію — і це більше, ніж символ. Це можливість збирати незалежні кліматичні дані, мати голос у рамках Антарктичного договору і робити внесок у світову науку не з чужих звітів, а з власних вимірів.

«Наукова автономність — це право бути не спостерігачем, а учасником великої розмови», — каже Сафонова. На станції працюють за кількома напрямами — від метеоспостережень до біології. Окрема увага — екосистемам, які у полярних широтах реагують на потепління швидше, ніж у будь-якій іншій точці планети.

Там, де немає дерев, але є життя

Антарктида — не лише лід і шторм. «Тут багато мохів і лишайників. Коли тане сніг і оголюються скелі, мохи розростаються, утворюючи зелені килими серед льодової реальності», — ділиться біологиня.

Окрім наземних організмів, науковці досліджують мікробоценози, прісноводних безхребетних і таксономічну структуру планктону. Зразки відбирають на місці, фіксують і відправляють до українських лабораторій для глибшого аналізу.

«Тривалі моніторинги дозволяють вдосконалювати методики, порівнювати дані різних років і точніше бачити тенденції», — пояснює Сафонова.

Антарктида нагрівається: факти замість відчуттів

Полюси — лакмусовий папірець для клімату. І показники тривожні: за метеорологічними даними «Вернадського» середньорічна температура за 80 років зросла майже на 4°C.

Зміни видно і в живій природі. Скорочується чисельність пінгвінів Аделі, натомість субантарктичні види рухаються південніше — ближче до холоду, який для них вже не такий холодний, як раніше. З’являються й нові види лишайників: у 2024-му вперше для регіону зафіксували Umbilicaria africana та U. aprina. Для першого виду встановили зміщення південної межі ареалу приблизно на 300 км.

Побут на краю світу

Антарктика випробовує не тільки морозом, а й світлом. Узимку — кілька годин сутінків на добу. Режим життя і роботи змінюється, як і відчуття часу.

Психологічно тримає команда: щотижневі семінари, лекції, онлайн-зустрічі зі школярами та студентами, постійне спілкування. «Команду підбирають і за професійністю, і за психологічною сумісністю», — наголошує Сафонова. Ритм експедиції щільний: морські виходи, відбір проб, лабораторні дослідження — часу на самозаглиблення майже не лишається.

«Я ніби повернулася додому»

Для Єлизавети ця експедиція — не пункт у резюме, а здійснена мрія. «Я хотіла потрапити сюди ще з перших курсів університету. Коли приїхала, здалося: ніби повернулася додому. Начебто бачу все вперше — і водночас завжди тут була», — каже вона.

Навіщо це Україні

Дані з «Вернадського» — це цеглини у велику будівлю кліматичної політики. Вони впливають на міжнародні рішення, дають аргументи у переговорах і формують екологічні стратегії всередині країни. Україна в Антарктиці — це не лише про престиж, це про відповідальність за майбутнє.